2020 рік планувався насиченим подорожами, після двох коротких поїздок Європою в лютому наступна мала бути в квітні. У березні разом з локдауном були скасовані плани поїздок як мінімум до літа. У якийсь момент карантину я вирішила з”їхати з київської квартири, яку орендувала ще з двома дівчатами, і поїхати до батьків в село в Черкаській області. Ціль була зекономити гроші на майбутні подорожі, коли відкриються кордони, і наприклад, полетіти в Грузію. Відкласти гроші вийшло легко, бо і на роботі все стабільно, і вдалося ще розпродати непотрібні речі і прочитані книги, які я точно не хотіла перевозити з собою, і тим паче не збиралася брати в подорож. Коли настав липень і Грузія так і не відкрилася, я гайнула в Одесу, де і почала планувати подорож.

У липні я вибирала країни з невеликого списку відкритих, перевіряла в якій зоні країна, чи потрібен тест, бо це такі ж додаткові фінансові витрати, як квитки і оренда житла. Найпривабливішими виявилися Балкани, так як я не була там ніде крім Болгарії, вабило море а також невисокі ціни. З самого початку я вирішила, що не їду у відпустку, а буду повноцінно працювати і жити на свою зарплату, не витрачаючи заощаджень, а тримаючи їх про всяк випадок (що додає чималої впевненості). Веду бюджет, куди вношу витрати за день і місяць, а також вартість квитків і житла. Надаю перевагу квартирам з кухнею, щоб добре харчуватися без особливих витрат. Наперед уточнюю з власниками швидкість інтернету, бо моя робота повністю від цього залежить.

Першою країною була Албанія, куди я полетіла прямим рейсом Київ-Тірана. За тиждень в столиці встигла познайомитися з містом, попрацювати, а на вихідних махнула на автобусі до Адріатичного моря в Дуррес. Мене найбільше зачепила історія цієї зовсім недавно відкритої для туризму країни, а особливо музей в покинутих бункерах Bunk’Art, який розказує про жорстку диктатуру, а також підтверджує неймовірну креативність албанців. Раджу також піднятися на канатній дорозі і випити кави на вершині гори Дайті з чудовим краєвидом.

Потрапити далі в Північну Македонію виявилося не так просто, так як прямого рейсу між Тіраною і Скоп’є не було. То була довша подорож автобусом, ніж я очікувала, явно на автостанції применшили кількість годин, але я успішно доїхала і провела там чудові 3 тижні. Столиця вразила архітектурою, смачною і недорогою їжею, міксом культур і релігій. На одних вихідних ми орендували авто і поїхали в місто Охрид до однойменного озера і провели день гуляючи набережною і купаючись в озері.

Наступною була Туреччина, бо на той момент не вимагала тесту чи карантину для прибуваючих з Пн.Македонії, порівняно з Болгарією і Сербією, між якими я вибирала. Почавши з гучного і смачного Стамбулу, я далі полетіла в спокійну Кападокію, щоб політати на повітряній кулі і насолодитися марсіанськими пейзажами містечка Гореме.

Перельоти всередині Туреччини досить бюджетні і перед Анталією я ще пожила тиждень в місті Кайсері, яке тепер називаю найнуднішим містом Туреччини. Наступні 2 тижні в Анталії до роботи і дослідження міста додалися ще і купання в морі, цього разу Середземному. Іноді о 8-9 ранку йшла на пляж, щоб встигнути почати робочий день о 10.30-11.00, гуляла або ввечері після 19.00, або на вихідних. Однозначно рекомендую прогулятися старим містом Калєйчі і пообідати з видом на кораблі припарковані за старим міським муром.

Далі через Стамбул я полетіла в Сербію, без вимоги тесту і карантину. За 3 тижні в Белграді я мала гарні прогулянки парками, набережними Дунаю і Сави, центральними кварталами. В цілому Сербія виявилася дорожчою за попередні 2 балканські країни і тим більш за Туреччину. Крім Белграду я ще бачила місто Нови Сад з казковою фортецею і європейською архітектурою. В жовтні я стали відчувати, що зиму в цій частині світу проводити не готова, починало холоднішати і до критеріїв вибору додалася плюсова температура.

Серед країн, які точно відкривалися і не вимагали ПЛР тесту була Мексика, і вся Латинська Америка показувала позитивну тенденцію, тому полетіти в Мексику на зиму видалося мені найкращою ідеєю. І ось через Стамбул, а потім з пересадкою в Парижі я дісталася до Канкуну на Карибському узбережжі, де планувала пожити місяць, а далі побачити інші міста Мексики, в цілому 2,5 місяці. Околиці Канкуну – це і піраміда Чичен-Іца, місто мая Тулум, Острів Жінок, рожеві озера з іще більш рожевими фламінго, розваги, їжа і багато всього орієнтованого на туристів, тому це був мій найдорожчий місяць, ще й тому що там були друзі і ми трохи більше витрачали на кафе і ресторани ніж зазвичай, також орендували авто на чотирьох коли їхали за місто до віддалених локацій.

Наступні 2 тижні я провела в Гвадалахарі, саме в тому штаті Халіско, де зародилася музика маріачі і де виготовляють всесвітньо відому текілу. Місто набагато дешевше за Канкун, з гарною архітектурою і культурною спадщиною. Особливо цікаво було за кілька зупинок наземного легкого метро вийти в зовсім іншому місті Тлакепаке, яке злилося з Гвадалахарою, але виглядає не як район, а як окреме місто художників і скульпторів.

Далі мене чекало місто Акапулько з безкрайніми пляжами і моїм першим океаном. Невелика вілла-готель в Акапулько, де я зупинилася, виявилася пустою всі 2 тижні крім вихідних і я могла працювати чи розслаблятися біля басейну. Є в Акапулько незвичайні автобуси, які завжди піднімуть настрій музикою в салоні і своїм диско виглядом. Я не цуралася їсти тако в вуличних кафе, які мали всього 1-2 столи і кухню. Мексиканська їжа ні разу не розчарувала, а до соусів настільки звикла, що мені уже все не гостре і просила щось ще mas picante (гостріше).

Різдво я провела у столиці Мехіко Сіті, а перед поверненням до Канкуна на новорічну ніч 2021 ще пожила у мітечку Четумаль, біля якого є лагуна Бакалар, яку звуть Мексиканськими Мальдівами.

З Мексики у перші дні 2021 я полетіла в Колумбію, де і почалося дослідження Південної Америки, але це вже зовсім інша історія.

Мало що з пригод 2020 року було запланованим, продумувати вдавалося лише 1 крок вперед, максимум 1 місяць. Я вперше живу в країнах достатньо довго, щоб пізнати і відчути, а не галопом побачити все за 2 дні. Я вперше полетіла так далеко на новий континент без зворотнього квитка. Я себе дивую оцими “вперше” і впевнена, що у цієї планети ще є чим мене здивувати.